Повіяв вітер степовий [1]

Повіяв вітер степовий,
Трава вся похилилась,
В бою впав молодий козак,
Дівчина зажурилась.

– Не плач, дівчино, не тужи,
Голубко сизокрила,
Не вернеться вже милий твій,
Сира земля накрила.

Він був ще хлопець молодий,
Пора була кохати,
Він впав, мов той сухий листок,
І мусить там лежати.

Летить ворон з чужих сторон,
Ще й жалібненько кряче:
Вставай, козаче молодий,
Твоя дівчина плаче.

Заплаче мати не одна,
Заплаче Україна,
Впав в бою не один козак,
Сира земля накрила.